Сьогодні Україна згадує про ще одні гіркі роковини.
Рівно два роки назад відбулося виведення військ з-під Дебальцево.
Чуючи назву цього, здавалося б звичайного населеного пункту на Донеччині, кожен згадує про не надто приємні речі: про трагічну загибель наших воїнів, про долі їхніх близьких, про тактичні провали командування і про насправді доволі очікувану підступність російсько-терористичних військ.
Бої в Дебальцевому стали одними з ключових подій на Сході країни. В них приймали участь тисячі воєнних та сотні одиниць бойової техніки.
Найважчою фазою протистояння була битва, що тривала з 25 січня по 15 лютого. За інформацією Генштабу, штурм міста проходив за прямої підтримки кадрових військових РФ, що налічували до восьми російських батальйонних тактичних груп та артилерійських дивізіонів.
7-го лютого українські війська залишили передмістя Дебальцево, а бойовики в свою чергу взяли під контроль саме місто та Артемівськ та перекрили канал забезпечення сил АТО.
Багато хто називає це тактичною поразкою верхівки командування сил АТО, в ряду непідготовленості до такого значного спротиву зі сторони терористів.
Але фактів це не змінить: події під Дебальцево ще довго будуть тяжким тягарем на серці українського народу та темною плямою в новітній історії незалежної України.
А нам залишається лише пам'ятати про ці події. Пам'ятати і накопичувати праведну злобу, яка врешті-решт вильється на самовпевнені туші руснявих орків, які згорять від цього до тла, разом із своїм гнилим "русскім мірам" та з усіма "один_народними" аутистами, які в нього до цих пір вірять.
